Закарпатський  інститут 

післядипломної  педагогічної  освіти

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ, ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ НА НАРОДОЗНАВЧИХ МАТЕРІАЛАХ

Випускна  робота

       

Слухача очно-заочних курсів підвищення кваліфікації

                                                   вчителів української мови та літератури

                                                                          Галащук  Марії  Іллівни,

                                         вчителя Новоселицького  НВК І-ІІІ ступенів

Міжгірської  районної  ради 

Закарпатської  області

Керівник:  Гнаткович  Т.Д.,

завідувач  кабінету  суспільно–

гуманітарних  дисциплін  ЗІППО,

кандидат  педагогічних  наук;

Ходанич  П.М.,

доцент  кафедри  методики 

викладання

суспільно–гуманітарних 

дисциплін  ЗІППО,

кандидат  педагогічних  наук

Ужгород — 2018

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ І.Підвищення ефективності уроку засобами фольклору……………….7

РОЗДІЛ ІІ. Формування національної самосвідомості, патріотичних почуттів учнів на уроках української мови та літератури. З досвіду роботи……………..14

ВИСНОВОК………………………………………………………………………...24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...26

Вступ

«Кожна дитина має право на Великого Вчителя ». Важко не погодитися з видатним Яном Корчаком. І хочеться стати тим найріднішим педагогом для кожного свого вихованця, який дав йому можливість щасливо жити й навчив цінувати життя. «Учитель, який передає дитині лише знання, - це ремісник; той, хто виховує характер, - справжній митець у своїй справі». Ці слова великого педагога Софії Русової змушують відмовитися від застарілих стандартів, по-новому подивитися на педагогічну діяльність .

Найважливішим завданням сучасної педагогіки є розвиток духовного потенціалу підростаючого покоління, формування його інтелектуальної, морально‑естетичної культури через глибокий інтерес до великого минулого свого народу, до національної, вітчизняної та світової культур. У зв’язку з цим, національне виховання є однією з важливіших складових проблеми виховання особистості, в основу якого мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Серед основних завдань виховної діяльності сучасної школи, визначених Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), зазначено формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь,виховання поваги до культури та історії свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей.

Національне виховання – це система поглядів, переконань,ідеалів, традицій, звичаїв, створена впродовж віків українським народом і покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді. Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури

міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української  держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо‑естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Виховання дітей в народному середовищі – один з найважливіших предметів аналізу педагогічної науки. Матеріальна і духовна культура нації – це та сфера, яка безпосередньо пов’язана з вихованням дітей. Вона проявляється у колискових та ігрових піснях, іграшках, іграх, праці, традиційних сімейних святах і в багатьох інших елементах народного життя. У національно‑культурних традиціях вбачали загальнолюдські цінності, розглядаючи національні здобутки українського народу як складову золотого фонду вселюдської культури Б. Грінченко,                М. Костомаров, П. Куліш, І.Нечуй‑Левицький, І. Франко, Т. Шевченко та інші прогресивні представники українського народу. Г. Ващенко, О. Духнович, А. Макаренко, В.Сухомлинський, К. Ушинський підкреслювали, що педагогічний вплив національно‑культурних традицій на формування особистості дитини неперевершений. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки окремі аспекти виховання учнів загальноосвітніх шкіл на національних культурних традиціях українського народу розглядались у дослідженнях А. Бойко,

Р. Дзвінки, О. Дубасенюк, П. Ігнатенко, В. Кузя, Ю. Руденко,  М.Стельмаховича, В. Струманського, В. Попружного, Г. Шевченко.

Всі компоненти духовності українського народу становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Це — рідна мова і література, історія, природознавство, музика та образотворче мистецтво, народна мораль, національна ідеологія, свідомість і самосвідомість (Мартинюк І.В. , 1995; Іова В., 2003).

Першим засобом національного виховання школярів є рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і розвинутіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів,

пізнавально‑навчальних прийомів практично невичерпна. Вона надзвичайно багата лексично,граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу, історичну роль.

 Сучасний  період  розвитку  суспільства  в  нашій  незалежній  державі  Україні  відкриває   широкі  можливості  для  оновлення  змісту  освіти  на  основі  народності  школи,  що  дає  змогу  формувати  духовно  багате  покоління  людей.

       Виховання  починається  із  засвоєння  дітьми  духовних  надбань  рідного  народу.  Без  оволодіння  в  сім’ї,  дитячому  садку,  школі  культурою  свого  народу,  пізнання  його  самобутнього  національного  обличчя,  практичного  походження  культурно – історичних  традицій,  звичаїв  не  можна  і  говорити  про  успіх  перебудови  навчально – виховного  процесу.

       Мова  постає  могутнім  чинником  відображення  дійсності  в  її  національному  виявленні  завдяки  великій  ролі  фольклору.  Використання  вчителем  мовних  компонентів  фольклорним  забарвленням  сприяє  духовному  і  культурному  збагаченню  людини.  Саме  тому  поповнення  словникового  запасу  школярів  узагалі  та  засобами  фольклору  зокрема   є  надзвичайно  важливою  справою.

 Актуальність теми. Еволюція змісту, форм і методів освіти спонукала науковців, педагогів та вчених до розробок та впровадження новітніх освітніх технологій.

У зв’язку з цим виникла необхідність дослідити шляхи та засоби  формування національної самосвідомості, патріотичних почуттів учнів на уроках української мови та літератури, роль фольклору  у формуванні та становленні активної взаємодії типу вчитель-учень, учень-учень. Ця проблема є однією із актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Вона набуває  особливої  актуальності  для  України  в  час  її  національного  відродження.  Реформування  освіти,  визначене  Державною  національною  програмою  «Освіта  (Україна,           ХХІ століття)»,  передбачає  формування  інтелектуального  та  культурного  потенціалу  як  найвищої  цінності  нації,  розвиток  гуманітарного  мислення,  збереження,  засвоєння  та  поширення  духовних  набутків,  зокрема  фольклору  як  однієї  з  форм  суспільної  свідомості,  узагальнення  життєвого  досвіду,  вияву  колективного  світогляду  й  естетичного  ставлення  до  дійсності.

       Щоб  побудувати  новий  світ, нове суспільство, потрібно  знати  минуле,  традиції,  культуру  свого  народу,  зокрема  його  фольклор.

    Наскільки  це  доречно,  не  треба  доводити.  «Адже  це  перший  ступінь,

перша   прикмета   національної   освіти, — як  писав   І. Франко, —  коли 

необхідно  знати  своє  найближче  оточення,  знати  минуле  і  сучасне  свого народу  і  відчувати  себе  живим  членом  живого  свідомого  і  об’єднаного організму».

       Мета дослідження –  полягає  в  тому,  щоб показати як засобами народознавства  збагатити  мовлення  учнів,  підготувати  їх  до  кращого  сприймання  художніх  творів,  розширити  коло  їх  інтересів,  залучати  молоде  покоління  до  витоків  народних  традицій,  формувати  вміння  вчитися,  створювати  умови  для  свідомого  вибору  майбутньої  професії  та  життєвого  шляху,  збагачувати  духовний  світ  молодої  людини.

       Саме  на  неординарних  уроках  найбільше  розвивається  особистість  учня.  Тут  діти  мають  спромогу  торкнутися  музики, культурної  спадщини свого  народу.  Саме  на  таких  уроках  учні  спілкуються,  пізнають  себе, виростають  духовно,  стають  чуйними,  уважними  до  інших.

       Вивчення  мови — це  та  площина, що  ґрунтується  на  народних  традиціях,  фольклорі,  з  якого  починається  пізнання  світу  свого  народу,  його  духовності,  своєї  держави.

       Отже,  саме  фольклор  як  успадкована  народна  традиція,  передає  на- громаджений  упродовж  віків  досвід   іншим  поколінням,  прищеплює  соціальні  справедливі,  гуманістичні  принципи  та  норми  життя,  почуття  патріотизму,  любові  до  праці,  природи.

       Систематичне  використання  фольклору  як  основи  для  тренувальних  вправ  у  навчально – пізнавальній,  практичній,  пошуково – дослідницькій діяльності  школярів  значно  підвищує  їх  загальний  культурно – моральний рівень,  збагачує  мовлення.

Розділ 1.Підвищення  ефективності  уроку  української  мови  засобами  фольклору

       У  процесі  вивчення  того  чи  іншого  предмета  дитина  має  бути  активним  учасником  навчального  процесу,  у  неї  має  виробитись  внутрішня  потреба  постійно  здобувати  нові  знання,  прагнути  і  вміти  вчитися. Перед учителем  постає  питання:  «Як  учити,  якими  методами  активізувати  навчальну  діяльність  учня?»  Метод  навчання  вважають  способом  організації  навчально – пізнавальної  діяльності  учнів.  Класифікація  методів  навчання  за  Ю.К.Бабанським  наступна:

       І. Організація  та  здійснення  навчально – пізнавальної  діяльності.

      ІІ. Стимулювання  та  мотивації   навчально – пізнавальної  діяльності.

      ІІІ. Контроль  та  самоконтроль  за  ефективністю  навчально – пізнавальної  діяльності.

       Серед  найголовніших  завдань  сучасної  школи  визначено  запровадження  таких  методів  навчання,  які  виробляли  б  в  учнів  уміння  «самостійно  вчитися, критично  мислити, здатність  до  самопізнання  і  самореалізації  особистості  у  різних  видах  діяльності».  Сьогодення  потребує  наполегливої  роботи  з удосконалення  методики  викладання, підвищення  якості й  результативності  уроку,  повнішого  використання  його  виховного  потенціалу,  посилення  практичної  спрямованості.  Нині  існує  багато  сучасних  навчальних  технологій,  педагогічних  інновацій,  які  зорієнтовані  на краще  засвоєння  учнями  навчального  матеріалу  та  підвищення  якості  знань  і  вмінь.  Для  того,  щоб  досягти  цієї  мети,  потрібно  побудувати  урок  так,  щоб  він  був  цікавим  і  необтяжливим  для  учнів. Тому  вчитель– практик  повинен  намагатися  поєднати  на  уроках  різні  методи  навчання.

       Для  мене  прийнятна  особистісно – орієнтована  технологія  навчання, бо  вона  найбільше  збігається  з  моїми  переконаннями.  Я  цілком  згідна  з Василем  Сухомлинським,  який  казав:  «Не  забуваймо,  що  в  школі  дитина  не  тільки  вчиться,  у  школі  вона  живе».  «Особистісно – орієнтоване

навчання  ставить  у  центр  освітньої  системи  особистість  дитини,  забезпечення  комфортних  умов  для  її  розвитку,  плекання  творчої,  інтелектуальної,  самостійної,  всебічно  розвиненої  особистості».  У  процесі  такого  навчання  учневі  забезпечується  право  на  унікальність,  самобутність,  індивідуальність  розвитку;  таке  навчання  сприяє  зосередженню  уваги  дитини  на  особистісних  досягненнях,  розвиває  її  уявлення  про  себе  як  про  особистість;  створює  умови,  за  яких  учень  не  може  навчатися  нижче  своїх  можливостей.

       А.В.Хуторський класифікує методи  особистісно–орієнтованого  навчання  за  характером  пізнавальної  діяльності  учнів  на  три  основні групи:

       1) когнітивні — мета  навчальної  діяльності — пізнання  об’єкта;

       2) креативні — мета — створення  усної  та  письмової  навчальної  продукції;

       3) методи  організації  навчання — учень  самостійно  оцінює  власний  рівень  знань  або  взаємоконтроль.

       У  своїй  роботі  особливу  увагу  приділяю  активізації  навчально – пізнавальної  діяльності  на  основі  фольклорного  матеріалу.

       Пізнавальна  активність  свідчить  про  те,  що  учень  охоче  засвоює  ту  чи  іншу  інформацію,  більше  того — має  міцно  сформовану  потребу  в  якісній  пізнавальній  діяльності,  отже,  потрібно  формувати  не  лише  вузько  навчальні,  а  й  широкі  пізнавальні  мотиви,  учень  повинен  перейти  від цікавості  (ситуативного  інтересу)  до  зацікавленості.  Проблему  дослідження   пізнавальної  активності  досліджувало  багато  вчених  (З. Абасов,  В. Лозова,  Г. Щукіна,  Я. Пономарьов,  В. Моляко,  Н. Лейтес),  своє  відображення   вона  знайшла  й  у  методиці  викладання  рідної  мови  у  школі  (О. Біляєв,   М. Вашуленко,   Л. Скуратівський,   Г. Шелехова,  О. Кучерук,  П. Дудик,  С. Омельчук  та  ін.).

       Аналіз  досліджень  дидактів  та  психологів,  шкільна  практика  доводять,  що  педагогові  слід  також  брати  до  уваги  чинники,  які  гальмують розвиток  навчально – пізнавальної  активності.  З  огляду  на  це  потрібно  запобігати  перевантаженню  розумових  сил,  уникати  одноманітності  навчальної  праці,  необ’єктивного  зниження  оцінок.

       Що  ж  може  стати  показником  сформованої   пізнавальної  активності учнів?  Насамперед — їхні  дії.  Зокрема,  якщо  учень  ставить  запитання  вчителеві, намагаючись  з’ясувати  щось  незрозуміле, виявляє  бажання  брати  участь  у  навчальній  діяльності,  в  обговоренні  розглядуваних  на  уроці  проблем,  доповнює  відповіді  однокласників,  висловлює  свою  думку,  ділиться  з  іншими  новою  інформацією,  то  можна  говорити  про  його  розвинену   пізнавальну  активність.

      Серед  багатьох  методів активного  навчання  в сучасній  школі  найоптимальнішим,  на  мою  думку, є  проблемний. Основою  проблемного  навчання   може  бути  проблемна  ситуація,  спеціально  створена  вчителем,  що  є рушієм  мислення,  джерелом  творчого  пошуку  знань.  Проблемні  ситуації  є  невід’ємною  частиною  процесу  навчання  та  важливим  засобом  його  активізації,  оскільки  передбачають  самостійну  навчальну  діяльність.

       Саме  ціннісно – орієнтаційна  діяльність  учнів,  яка  передбачає  не  запам’ятовування  готових  істин,  а  роздуми,  аналіз,  самостійне  розв’язання різноманітних  проблемних  ситуацій,  є  вирішальним  чинником  у  формуванні  критичного  мислення.  Проблемна  ситуація  викликає  певний  психічний  стан  учня  й  допомагає  йому  усвідомити  суперечність  між  необхідністю  виконувати  завдання  і  неможливістю  зробити  це  з  тими  знаннями,  які  він  має.

     Сучасний  урок  суттєво  відрізняється  від  уроку  70–80-х  років.  По–перше,  змінилося  суспільство,  умови  життя.  По–друге,  учні,  які  тепер  сидять  за  партами,  докорінно  відрізняються  від  своїх  попередників.

     Тому  сучасний  урок  має  наповнюватися  нині  великим  фактичним  багажем,  патріотичним  змістом,  новими  прийомами,  формами  та  методами

роботи,  використанням  алгоритмів,  інформаційних  комп’ютерних  технологій.  Але  поряд  із  цим  не  можна  відкидати  надбання  народу — фольклор,  на  якому  виросли  цілі  покоління.

       Сучасний  період  розвитку  суспільства  у  нашій  незалежній  державі Україні  відкриває  широкі  можливості  для  оновлення  змісту  освіти  на  основі  народності  школи,  що  дає  змогу  формувати  духовно  багате  покоління  людей.

       Нині,  коли  гостро  постала  проблема  відродження  рідної  мови,  національної  культури,  формування  національно–мовної  особистості,  вивчення мови  має  стати  вивченням  словесності.  Мова — це  живе  функціонування народного  духу,  а  не  одних  мертвих  знаків,  це  духовна  скарбниця  народу, його  історична  пам’ять. Ось  чому  вивченню  мови  належить  пріоритетна  роль  в  оволодінні  учнями  духовними  цінностями,  величезним  надбанням  народу  і  нації.  Як  зазначив  видатний  педагог  і  просвітитель минулого  К. Ушинський,  «у  мові  удухотворяється  весь  народ  і  вся  його  батьківщина,  вся  історія  духовного  життя  народу».

       Мова  постає  могутнім  чинником  відображення  дійсності  в  її  національному  виявленні  завдяки  великій  ролі  фольклору.  Використання  мов- них  компонентів  з  фольклорним  забарвленням  сприяє  духовному,  культурному  збагаченню  людини  засобами  перлин  народної  мудрості.

      Адже  формування  освіти,  визначене Державною  національною  програмою  «Освіта  (Україна, ХХІ століття)»,  передбачає  формування  інтелектуального   та  культурного  потенціалу  як  найвищої  цінності  нації,  розвиток гуманітарного  мислення,  збереження,  засвоєння  та  поширення  духовних набутків,  зокрема  фольклору — однієї  з  форм  суспільної  свідомості,  узагальнення  життєвого  досвіду,  вияву  колективного  світогляду  й  естетичного  ставлення  до  дійсності.

       Під  час  підготовки  до  уроків  широко  використовую  «Казки  Закарпаття»  В. Гнатюка,  «Заспіваймо  коломийку»,  «Легенди  та  перекази»  видатного  фольклориста  І.Хланти,  «Підкарпатські  казки»  В.Гренджі–Донського,  а  також  прислів’я  та  приказки,  які  ввійшли  до  «Етнографічного збірника»  І.Я.Франка,  коломийки,  легенди  рідного  села.

       В  напрямку  збагачення  своєї  фахової  і  методичної  майстерності  багато  в  чому  допомагають  ідеї  Яна  Амоса  Коменського,  Песталоцці,  Ушинського.

       Сьогодні  набувають  великого  значення  слова  Дістверга,  який  казав, що  поганий  учитель  повідомляє  істину,  гарний  же  відкриває  її.

       Дослідницькому  характеру  розумової  праці  надав  виняткового  значення  В.О.Сухомлинський,  педагогічна  спадщина  якого — це  справжня лабораторія  праці  й  виховання  високого  людського  духу.

       Виховання  в  сучасній  школі  має  йти  попереду  навчання.  Бо  викладання  мови — це  не  просто  передача  практичних  знань,  умінь.  Це  передусім  виховання.  Виховання  розуму,  формування  думки,  копітке  різьблення  і  ліплення  найтонших  рис  людського  обличчя.

       Зміцнення української держави неможливе  без  формування  духовної незалежності  суспільства. А тому  велику  увагу  приділяю  розробці  уроків, на  яких  теоретичний  матеріал  ґрунтується  на  матеріалі  фольклорному. Такі уроки  супроводжуються  показом  репродукцій, предметів  побуту,  відповідним  музичним  оформленням.  Саме  на  таких  уроках  учні  знайомляться  з  давніми  і  сучасними  обрядами,  традиціями,  звичаями  нашого  народу,  а  головне — вони  збагачують  душу  і  серце  високими  думками,  глибокими  почуттями — вірності  батьківській  хаті,  маминій  пісні,  рідній  землі.

       Вивчаючи  службові  частини  мови  у  7  класі,  темою  уроку  є  зви-чайний  вишитий  рушник.  Учні  розповідають  про  призначення  рушника  у  рідному  селі  Новоселиця,  вони  дізнаються  про  те,  що  рушник — супутник  людини  від  народження  і  до  смерті.

       Наступна  сторінка  уроку — усний  твір–розповідь  «Мамин  рушник».  Учні  дізнаються,  що  в  нашій  місцевості  рушники  вишивають  по–різному:  хрестиком,  гладдю.  Рушник — історія  створення  витвору  талановитих  жіночих  рук,  уміння  читати  мудрі  візерунки — усе  це  захоплює учнів.

      Вивчаючи  у  8 класі  тему  «Головні  і  другорядні  члени  речення»,  використовую  такий  вид  народної  творчості,  як  коломийки.  Пропоную  учням  зробити  заочну  подорож  на  Плай  і  записати  вівчарські  коломийки. Учні  пригадують  коломийки  і  записують  їх,  виділяючи  в  них  граматичну  основу  і  другорядні  члени  речення.    

              Ой  коли  б  я,  молоденька,  ластівкою  стала,

              В  полонині   миленькому  вівці  б  завертала.

              Коли  вівчар  заспіває  коло  колибочки,

              Піде  голос  долі  звором  аж  до  білявочки.

       Цікавим  аспектом  такого  уроку  є  ігри. 

       Гра  «Склади  коломийку».

       На  малюнку  дуб  і  калина.  Учні  діляться  на  дві  групи,  одержують  завдання  скласти  про  ці  дерева  коломийки.  Виграє  той,  хто  швидше  складе  коломийку.  

              Ой  зацвіла  калинонька,  зацвіла,  зацвіла.

              Наші  села  верховинські  красою  повила.

              Із–за  гори  вітер  віє, а  сонечко  гріє,

              Калинонька  розвилася,  а  дуб  зеленіє.

              Схилилася  калинонька  у  лісі  до  дуба:

              «Скажи  мені,  любий  друже,  чи  я  тобі  люба?»

       Учні  з’ясовують,  що  коломийку  в  Новоселиці  називають  співанкою.  Мов  дрібні  квіточки,  вони  розсипані  по  наших  верховинських  полонинах  і  полях  і  займають  провідне  місце  серед  усієї  багатогранної  гуцульської  пісенної творчості. Учні  дізнаються,  що  коломийковий  жанр  виник  давно. Відомі  записи  коломийкових  зразків  ХVІІ століття.

Вміло  використовую  на  уроці  такі  терміни  етнопедагогіки,  як  прислів’я,  приказки,  крилаті  слова,  етнічні  повчання.

       Вивчаючи  у  5  класі   тему  «Групи  слів  за  значенням»,  пропоную  учням  списати  з  дошки  прислів’я,  виділити  антоніми  і  визначити,  якою  частиною  мови  вони  виступають.

              Праця  чоловіка  годує,  а  лінь  марнує.

              Хто  змолоду  працює,  той  на  старість  панує.

              Маленька  праця  краща  за  велике  безділля.

              Вчення — світ,  а  невчення — тьма.

              Письменний  бачить  вночі  більше,  як  неписьменний  удень.

       Наступна  сторінка  цього  уроку — загадки.  Пропоную  учням  послухати  загадки  (читає  вчитель)  і  назвати  синоніми–відгадки.  Дати  визначення  синонімів.

       Зійшлося  троє.

       —Яка  я  гарна, — сказала  одна. — Мене  вкриває  шовкова  трава  і  змивають  хвилі.

       —Зате  я  дуже  гостра  і  можу  знищити  твою  шовкову  траву, — відповіла  друга.

       —Чим  ви  хвалитесь? — промовила  третя. — Ось  я  буваю  і  гарною,  і  русою,  і  золотою,  а  маю  однакове  з  вами  ім’я. (Коса).

       Учні  роблять  заочну  зустріч  із  дідусем  чи  бабусею  і  записують  по-чуті   від  них  загадки,  виділяють  граматичну  основу.

       Цікавий  для  учнів  й  інший  вид  роботи.  Списати  з  дошки  загадки  і  перетворити  їх  на  прислів’я.

       Хто  людей  годує? (Праця).

       Що  старше  від  розуму?    (Увага).

       Хто  найдальше  бачить?    (Розум). 

       Праця  людей  годує.  Увага  старша  від  розуму.  Розум  найдальше  бачить.

       Вивчаючи  у  9  класі  тему  «Розділові  знаки  в  складнопідрядних  реченнях»,  пропоную  з  дошки  списати  прислів’я,  поставити,  де  треба,  розділові  знаки,  розкрити їх зміст.

       Ліпше  дурний  ворог,  як  дурний  приятель.

       Який  учинок — така  й  кара.

       Не  займай  чужого,  то  й  не  бійся  нікого.

       Хто  влітку  дармує,  той  взимку  біду  чує.

       Чия  земля,  того  й  хліб. 

       Учні  переконуються,  що  прислів’я  та  приказки — складова  частина  духовної  культури  українського  народу,  невичерпний  скарб,  яким  він  володіє  з  найдавніших  часів,  і  яким  він  збагачує  все  нові  й  нові  покоління.

       Я  вважаю,  що  на  таких  неординарних  уроках  найбільше  розвивається особистість учня. Школярі  мають  спромогу  торкнутися  музики, культури,  спадщини  свого  народу, пізнають  себе, виростають  духовно,  стають чуйними,  уважними.

Розділ 2. Формування національної самосвідомості, патріотичних почуттів учнів на уроках української мови та літератури. З досвіду роботи

Ми, українці,  володіємо  колосальним  духовним  і  моральним  потенціалом,  який  зосереджено  в  українській  традиційній  культурі.  Наш  громадянський  обов’язок — задіяти  цей  потенціал  у  державотворенні,  у  формуванні  національної  свідомості  громадян  нової  держави. Використовую  на  уроках  різні  форми  і  методи,  вводжу  своїх  вихованців  у  життєвий  і  рухливий  світ  фольклору.     

У  систему  моєї  роботи  ввійшли  такі  нестандартні  уроки  як:  урок–екскурсія,  урок–подорож,  урок–пісня,  урок–казка,  урок–КВК.

Дієслово:  загальне  значення,

морфологічні  ознаки,  синтаксична  роль

       Мета:  поглибити  знання  учнів  про  дієслово  як  частину  мови, його  морфологічні  ознаки  та  синтаксичну  роль  у  реченні;  ознайомити  їх  із  особливими  формами  дієслова — дієприкметником  та  дієприслівником; формувати  уміння  учнів  розрізняти  дієслово  і  дієслівні  форми — дієприкметник  та  дієприслівник;  знаходити  дієслова  в  текстах,  визначати  їх  роль  у  реченнях.  Розвивати  творчі  вміння  використовувати  дієслова  у  власних  висловлюваннях.  Донести до  школярів  відомості  про  калину  як  національний символ,  опоетизований  в  усній  народній  творчості  й  художній  літературі,  розповісти  про  практичне  її  використання  нашими  предками, отже,  поповнити  учнівські  знання  про  минуле  нашого  народу,  його  звичаї  та  традиції.

       Обладнання:   таблиця,   підручник,   ілюстрований  матеріал.

       Тип  уроку:  урок  засвоєння  нових  знань  (формування  мовленнєвої  компетенції).             

       Внутрішньопредметні  зв’язки: 

       Культура  мовлення  і  стилістика;  використання  в  мовленні  дієслів–синонімів.

       Текст (риторичний  аспект): удосконалення  вмінь  відновлювати  де- формоване  висловлювання,  уставляючи  потрібні  за  змістом  форми  дієслова.

       Епіграф:                „Без  верби  і  калини  немає  України”

                                                         (Народна  творчість)

Хід  уроку

       І. Організаційний  момент.

       ІІ. Настановчо–мотиваційний  етап

       Психологічна  настанова  щодо  вивчення  теми  „Дієслово”.  Ознайомлення  учнів  зі  структурою  теми.

       Вчитель.  Вивчаючи  тему  „ Дієслово  як  частина  мови”,  сьогодні  ви  поглибите  свої  знання  про  морфологічні  ознаки  та  синтаксичну  роль  дієслова.  Одноразово  збагатите  своє  мовлення  народним  фольклором  про  образ – символ  калину. „ Без  верби  та  калини  немає  України ”, — каже  образне  народне  слово.

       ІІІ.  Повідомлення  теми,  мети  й  завдань  уроку.  Оголошення  епіграфа  уроку

       Сьогодні,  учні,  ми  вирушимо  у  заочну  подорож  „Зустріч  із  калиною”.

       (На  дошці  карта  зі  вказаними  зупинками).

       На  кожній  зупинці  ви  одержуватимете  граматичне  завдання.  Виконавши  завдання,  матимете  змогу  продовжити  подорож. (Кожне  завдання  оцінюється  балами.)  Отже,  вирушаємо  в  подорож!  Всі  уважно  слухайте  завдання.  (Клас  поділено  на  команди  „Калинка”  і  „Вербичка”).

       ІV.  Актуалізація  опорних  знань  учнів

       Прочитайте  текст.  Визначте  тему  й  основну  думку,  посилаючись  на  текст.

       Колективна  робота  за  текстом.

         Росте  калина  по  тінистих  лісах,  в  гаях  і  дібровах,  на  схилах,  на  узліссях  і  лісових  галявинах,  її  й  біля  хати  садять. Калина  коло  хати — здавна  найперша  ознака  оселі  українця.  Існує  гарний  звичай,  який,  на  жаль,  подекуди  вже  починають  забувати.  Біля  щойно  зведених  осель  на  примітному  місці  в  першу  чергу  висаджують  калину.  Калина — символ  надійного  життєвого  опертя,  родинного  благополуччя  і  достатку.

       Найчастіше  з  калиною  у  цвіту  порівнюють  дівчину.  У  багатьох  піснях  порівнюється  дівчина  з  калиною.  Як  дуб — парубок,  так калина  у  піснях — дівчина.

       Пригадати,  які  морфологічні  ознаки  властиві  дієсловам.  Відповідь  проілюструвати  дібраними  прикладами.

       Виписати  з  тексту  10  дієслів.  Поставити  до  них  запитання.  Визначити  синтаксичну  роль.

       Лінгвістичний  експеримент. 

       Вилучити  всі  дієслова  з  опрацьованого  тексту.  Зробити  висновок  про те,  яку  роль  виконують  дієслова  у  мовленні.

       V.  Сприймання  і  усвідомлення  учнями  навчального  матеріалу

Дослідження – характеристика

       Учні  діляться  на  дві  групи  і  вирушають  у  заочну  подорож.  (На  дошці  карта  з  вказаними  зупинками).

              Завдання.  З  прислів’їв,  записаних  на  дошці,  команда  „Калинка”  виписує  дієслова  і  визначає  їх  вид  і  час.  Команда  „Вербичка”  списує  з  дошки  прислів’я   і   виділяє  в   реченнях  граматичну  основу.

       Похолодніло, риба  не  ловиться,  калина  в  цвіт  убирається.  Любуйся  калиною,  коли  цвіте,  а  дитиною, коли  росте.

        Проблемна  бесіда  за  питаннями.        

        Обидві  команди  відповідають  на  запитання:

       1.  Яка  частина  мови  називається  дієсловом?

       2. Що  означає  дієслово?  На  які  питання  відповідає?  

       3.  Як   змінюється   дієслово?   Відповідь   проілюструйте   прикладами.      

       4. Що  ви  дізналися  в  попередніх  класах  про  дієслово?

       До  виділених  слів  дібрати  синоніми.  Скласти  речення  з  прямою  мовою,  використовуючи  синоніми  до  виділених  слів.

       Робота  з  підручником.  Розглянути  таблицю  „Дієслово” .

       Запам’ятати  форми  дієслова, їх  значення  й  граматичні   ознаки.  Розказати  за таблицею  про  кожну  форму  дієслова, а  також  інших  членів  речення.

       Вчитель.  Обидві  команди  добре  впорались  із  завданням,  і  ми  вирушаємо  в  подорож  до зупинки  „Кмітливих”.

Дослідження – аналіз.Міні – диктант

       Стоїть  півень  над  водою  з  червоною  головою.  У  лісі–пралісі  почервонілі  хустки  висять.  У  вінку  червонолистім  червоніє  намисто,  видивляється  у  воду  на свою  червону  вроду.

       Відгадати  загадки. 

       Дієслово

        Дієслово — самостійна  частина  мови,  що  називає  дію  або  стан  предмета,  виражаючи  це  значення  за  допомогою  граматичних  категорій  виду,  стану,  способу,  часу  й  особи,  і  відповідає  на  питання,  що  робить  предмет?  або  що  з  ним  робиться?

Граматичні  форми

Неозначена	Означає  дію,  не  виражаючи  способу,  часу,  особи,  числа,  роду	Говорити,  ходити,  вчитися,  розглянути
Особова	Означає  дію,  виражаючи  спосіб,  час,  особу,  число,  рід	Говорить,  ходжу,  вчаться,  розглянув
Безособова	Означає  дію  або  стан, що  відбувається  незалежно  від  особи;  не  поєднується  із  підметом,  не  змінюється	Розвидняється,  задощило,  нудить,  таланить,  минулося,  говорено,  розглянуто
Дієприкметник	Особлива  змінна  форма  дієслова,  що  називає  ознаку  предмета  за  дією	Сказаний, вивчений, люблячий,  зжовклий
Дієприслівник	Особлива  незмінна  форма  дієслова,  яка,  пояснюючи  головне  дієслово,  називає  додаткову  дію	Говорячи, говоривши,  ходячи, ходивши,  освідчившись

       Запитання  до  команди  „Калинка”.

1.      Якими  членами  речення  виступають  спільнокореневі  слова  червоною,  почервонілі,  червоніють?

2.      На  які  питання  відповідають?

3.      Схарактеризуйте  за  таблицею  неозначену  форму  дієслова.

       4. Якою  частиною  мови  є  слово  червоніє?  Назвати граматичні  ознаки  дієслова.

Запитання  до  команди  „Вербичка”.

       1. Якою  частиною  мови  є  слово  червоною?  Назвати  граматичні  ознаки  прикметника.

       2. Які  ознаки  прикметника  і  дієслова  має  слово  почервонілі?  Формою  якої  частини  мови  воно  є?

      3. Які  ознаки  дієслова  і  прислівника  має  слово  почервонівши?

      Вчитель.  Не  слід  змішувати  дієслова  з  іменниками — назвами  дій.  Як  і  в  російській  мові,  дієслова  в українській  мові  мають  три  часи:  минулий,  теперішній  і  майбутній.  У  теперішньому  і  майбутньому  часі дієслова  змінюються  за  особами  й  числами,  а  в  минулому — за  родами.

       Зупинка  „Знавці  фольклору”.

       Вчитель.  Калина — це  символ  рідної  землі, отчого  краю,  батькової  хати.  У  розлуці  з  цими  неоціненними  вартостями  ми  тужимо, згадуємо  калину,  і   вона  співпереживає  разом   з   нами.   Калина   постає   в   уяві

здатною  чути,  бачити,  думати,  говорити. Калина — також  символ  красивої  дівчини.

       Конкурс  на  кращу  легенду  про  калину.  Учні  по черзі  розповідають  почуті  легенди  про  калину.  Учасники  команди  „Калинка”  виписують  дієслова  і  утворюють  від  них  дієприкметники,  учасники  команди  „Вербичка”  виписують  дієслова  і  утворюють  від  них дієприслівники.

       Перший  учень. У  легенді  „Дівочий  ліс”  розповідається   про   мужню    і   сміливу   Маринку.  Завела   вона  турків–бусурманів  у  непрохідні  нетрі,  там  вона  і  загинула.  Султан–турок  стяв  дівчині  голову,  заструменіла  гаряча  кров.  І  де  та  крівця  на  камінь  упала — калиною  стала.

       Другий  учень.  Існує  ще  така  пісенна  легенда  про походження  рослини.  Утік  козак  зі  своєю  милою,  та  ніде  не  міг звінчатися,  і  обернувся  він  терном  у  полі, а  дівчина — калиною.

       Гра  „Спіймай  дієслово”.

       Вчитель  читає  пісню,  а  учасники  обох  команд  долонями  „ловлять”  (плещуть)  дієслово  і  визначають морфологічні  ознаки  дієслова.

         Вийшла  синова  мати  того  терну  рвати,

       А  дівчини  мати  калину  ламати.

       „Се  ж  не  терночок — се  ж  мій  синочок!” —

       „Се  ж  не  калина — се  ж  моя  дитина!”

        Команда  „Калинка”  визначає  граматичні  ознаки  іменника  калина.

       Команда „Вербичка” — граматичні  ознаки  іменника терен.

       Гра  „Хто  швидше?”

       Списати  з  дошки  речення,  визначити,  яким  головним  членом  речення  виступає  дієслово.

       Ой  у  лузі  при  дорозі

       Зацвіла  калина…

       Виряджала  в  доріженьку

       Мати  свого  сина.

        Команда  „Калинка”  робить  фонетичний  аналіз  слова  доріженьку,  команда  „Вербичка” — слова  виряджала.

      Вчитель. Висновок:  дієслово  в  реченні  найчастіше  буває  присудком  і  узгоджується з підметом (має  те  саме  число, а в минулому часі  однини – і  той  самий рід).

       Найчастіше  з  калиною  у  цвіту  порівнюють  дівчину.  І  взагалі  калина  як  символ — це  дівчина,  жінка. У багатьох  піснях  порівняння  дівчини  з  калиною  найбезпосередніше, це  як  синонім.  Як  дуб — парубок,  так калина  у  піснях — дівчина.

       Гра  „Прикраси  деревце”.

       На  малюнку  калина.  Записати  1–2  відомі  учням  коломийки  про  калину.  Команда  „Калинка”  утворює  від  дієслів  дієприкметники.

       Зрубав  хлопець  калиноньку — та  зробив  сопілку,

       Її  голос  калиновий  причарував  дівку.

       Команда  „Вербичка”  утворює  від  дієслів  дієприслівники.

       Сопілочко  калинова,  мала  та  тоненька,

       Чую  тебе  з  полонини,  така–сь  голосненька.

       Вчитель.  Образи–символи  часто  зустрічаємо  у  творах  українських  письменників.  Відлуння  народних  пісень  зустрічаємо  у  вірші  Лесі  Українки.

       Чия  то  могила  в  полі  при  дорозі,

       Що  над  нею  калинонька  цвіте  на  морозі,

       Що  на  тій  калині  листя  кучеряве,

       А  між  цвітом  білесеньким  ягідки  криваві.

Зупинка  „Літературна”.

       Конкурс  на  кращого  читця  вірша,  де  оспівано  образ–символ  калини.  Виписати  метафори.  Яка  їх  роль  у  вірші?

       Перший  учень.  Т. Шевченко  писав:

       Тече  вода  з–під  явора

       Яром  на  долину,

       Пишається  над  водою

       Червона  калина.

       Зацвіла  в  долині

       Червона  калина,

       Ніби  засміялась

       Дівчина–дитина.

       Другий  учень.  В  Івана  Франка:

       Червона  калино, чого  в  лузі  гнешся?

       Чого  в  лузі  гнешся?

       Чи  світла  не  любиш, до  сонця  не  пнешся?

       До  сонця  не  пнешся?

       Третій  учень.  Рядки  поезії  М. Рильського:

       Частувала  дівчинонька

       Юнака,

       А  ягода–калинонька

       Ой  гірка!

       Четвертий  учень.  Образ  калини  зустрічаємо  і  в поезії  І. Драча.  Ось  вірш  „Калина”.

       Та  знаю:  мене  колисала  калина

       В  краю  калиновім  тонкими  руками,

       І  кров  калинова,  як  пісня  єдина,

       Горить  в  моїм  серці  гіркими  зірками.

       VІ. Оцінювання.

       VІІ. Домашнє  завдання: § 4,  написати  твір–мініатюру „Без  верби  і  калини  немає  України”  (учні  І  варіанту), виконати  вправу  487  (ІІ  варіант).

        

     

Висновки

Працюючи  над  проблемою  «Формування національної самосвідомості, патріотичних почуттів учнів на уроках української мови та літератури», я  ознайомилася  з  творчим  надбанням  та  методичними  порадами  у  цьому  напрямку Л.В.Скуратівського,  В.О.Су хомлинського,  В.І.Цимбалюка,  Ш.Амонашвілі,  В.Шаталова.

       Національна  свідомість — це  та  площина,  що  ґрунтується  на  народних  традиціях,  фольклорі,  з  якого  починається  пізнання  народу,  його  духовності,  держави.  Велику  роль  у  цьому  відіграє  педагогічна  культура  народу,  яка  знаходить  своє  відображення  в  усній  народній  творчості,  звичаях  і  традиціях  нашого  народу,  етнографічних  матеріалах,  досвіді  родинного  виховання,  трудовому,  побутовому  й  громадському  житті,  художній  літературі.  Саме  фольклор,  як  успадкована  народна  традиція,  передає  нагромаджений  упродовж  віків  досвід  іншим  поколінням,  прищеплює  соціальні  справедливості,  гуманістичні  принципи  та  норми  життя,  почуття  патріотизму,  любові  до  природи.

       У  формуванні  світогляду  учнів,  кращих  моральних  якостей  значна  роль  належить  зокрема  мові  і  літературі.  А  тому  велику  увагу  приділяю розробці  уроків,  на  яких  теоретичний  матеріал  ілюструється  на  фольклорі  та  етнопедагогіці.  Вправи  і  завдання  орієнтовані  на  закріплення  знань  з  обох  тем.

       Для  підвищення  ефективності  кожного  заняття,   реалізації  поставленої  мети  використовую  на  уроках  проблемні,  нестандартні  ситуації,  які  розвивають  активну  пізнавальну  діяльність  школярів,  самостійність  і  логічність  мислення  через  ефективне  використання  науково–обґрунтованих  методів  навчання,  що  виробляє  в  учнів  уміння  аналізувати  факти,  робити  і  систематизувати  висновки.

       У  систему  моєї  роботи  ввійшли  такі  нестандартні  уроки  як:  урок–екскурсія,  урок–подорож,  урок–пісня,  урок–казка,  урок–КВК.

       Використовуючи  на  уроках  різні  форми  і  методи,  вводжу  своїх  вихованців  у  життєвий  і  рухливий  світ  фольклору.  Багато  уваги  приділяю питанням  ідентифікації  людини,  бо  майбутній  громадянин  України  має  почувати  себе  невіддільною  часточкою  того  безсмертного  народу,  який  жив  і  живе  на  цій  землі.

      Адже  ми, українці,  володіємо  колосальним  духовним  і  моральним  потенціалом,  який  зосереджено  в  українській  традиційній  культурі.  Наш  громадянський  обов’язок — задіяти  цей  потенціал  у  державотворенні,  у  формуванні  національної  свідомості  громадян  нової  держави.

Список  використаної  літератури

       1.Босак  С.  Особистісно–орієнтоване  навчання — у  практиці // Українська  мова  і  література  в  школі. — 2003. — № 8.

     2. Донченко О. — Уроки  мови  мають  стати  уроками  словесності // Дивослово. — 1995. — № 4

   3. Єрмоленко  С.  Формування  комунікативної  компетенції  у  лінгводидактиці // Українська  мова  та  література. — 2007. — № 40. — с.3–8.    4.Каневська  О.І. Слово  на  радість . - Рівне,  1999.

 5. Концепція  загальної середньої  освіти // Педагогічна  газета.  2002. —   № 1.      6. Корсакова  О.Склад  і  структура  змісту  сучасної  шкільної  освіти  на  різних  рівнях  його  конструювання// Освіта  і  управління. — 2004. — № 3–4.

 7.Кочан  І.Н.,  Захлюпна  Н.М.  Словник–довідник  з  методики  викладання  української  мови. — Львів,  2002. — 250 с.

8.Кучаренко І. Особистісно зорієнтоване навчання – домінантна модель реалізації  концепції «Нова українська школа // Дивослово. — 2018. - №11.

9. Методика  вивчення  української  мови  в  школі / О.Беляєв,  В.Мель-ничайко,  М.Пентилюк  та  ін. — К.:   Радянська  школа,  1987. — 246 с.

  10. Методика  навчання  української  мови  в  середніх  навчальних  закладах.  Колектив  авторів  за  редакцією  Пентилюк  М.І. — К.:  Ленвіт,  2004. — 400 с.       11. Скуратівський  Л. В.  Пізнавальні  завдання   української   мови // К., 1987.

12. Сухомлинський  В.О.  Слово  рідної  мови // Українська  мова  та  література  в  школі. — 1987. — № 7.

  13. Сухомлинський  В.О.  Сто  порад  учителеві. — К., 1988. — с. 164.

  14. Українська мова. 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх

навчальних закладів»(затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 №804 зі змінами)

  15. Ющук  І.  Роздум  про  мету  викладання  рідної  мови  в  школі  // Дивослово. — К.:  Преса  України. — 2009. — № 9.–с. 10–14.